ВЕРСІЯ САЙТУ ДЛЯ ЛЮДЕЙ З ВАДАМИ ЗОРУ

До уваги батькам! Зміни в законодастві.

Посилено відповідальність  батьків за навчання та розвиток дітей, памятка поліції.

Поради для батьків гіперактивних дітей

Синдром дефіциту увага (СДУГ) — неврологічно-поведінковий розлад розвитку, який починається в дитячому віці.

Найбільш яскраво гіперактивність проявляється в дітей старшого дошкільного і молодшого шкільного віку. У цей період здійснюється перехід до навчальної діяльності й збільшується інтелектуальне навантаження: від дітей вимагається вміння концентрувати увагу на більш тривалий проміжок часу, доводити розпочату справу до кінця, досягати якогось результату. Саме в умовах довгострокової і систематичної діяльності гіперактивність заявляє про себе дуже переконливо. Батьки бачать негативні наслідки непосидючості, неорганізованості, непомірної рухливості своєї дитини, чують зауваження з боку вчителів.

Діагностичні симптоми гіперактивності у дітей:

1) непосидючість, непотрібні рухи рук, ніг;

2) не може спокійно сидіти, коли цього вимагають обставини;

3) легко відволікається на сторонні предмети;

4) не може почекати черги під час гри з дітьми і в інших ситуаціях (на заняттях, під час екскурсій, свят);

5) на запитання часто відповідає не думаючи, не дослухавши ´їх до кінця; дитині тяжко бути уважною під час виконання завдань або гри;

6) часто переходить від однієї незавершеної справи до іншої, які теж не завжди доводить до кінця;

7) не може грати тихо, спокійно;

8) балакучість;

9) заважає іншим (втручається в справи, ігри інших, заважаючи їм);

10) складається враження, що дитина не чує того, що їй кажуть;

11) часто губить речі;

12) іноді робить небезпечні вчинки, не задумуючись про наслідки (вибігає на вулицю, не озираючись по сторонах).

Усі ці ознаки можна згрупувати:

* надмірна гіперактивність;

* погано керована імпульсивність;

* неуважність, труднощі концентрації уваги.

Гіперактивні діти швидко збуджуються. Крик, істеричні нотки в голосі дорослого лише підбурюють їх активність. Доведено, що розміри головного мозку в гіперактивних дітей на 3-4 % менше норми. Чим менший мозок, тим сильніші прояви гіперактивності. Спеціалісти вважають, що гіперактивність не є наслідком поганого виховання, а має біологічну природу.

Поради для батьків гіперактивних дітей

* Усі зусилля батьків мають бути спрямовані на зміцнення здоров’я дитини та правильне поводження з нею.

* У взаєминах із дитиною підтримуйте її щоразу, коли вона цього заслуговує, помічайте її успіхи. Уникайте повторення слів «не треба», «не можна». Розмовляйте спокійно, стримано, м’яко. Давайте дитині тільки одне завдання на певний проміжок часу, щоб вона могла його завершити. Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.

* Заохочуйте дитину до видів діяльності, що потребують концентрації уваги.

* Дотримуйтеся чіткого розпорядку дня.

* Уникайте скупчення людей.

* Під час ігор обмежуйте дитину лише одним партнером. Уникайте неспокійних, галасливих друзів. Оберігайте дитину від утоми, оскільки це призводить до зниження самоконтролю й зростання гіперактивності.

* Давайте дитині можливість витрачати надмірну енергію. Корисно: щоденна фізична активність на свіжому повітрі, тривалі прогулянки, біг, спортивні заняття.

* Спілкуйтеся з іншими батьками, які мають таку саму проблему.

* Зробіть усе можливе для підвищення самооцінки дитини, адже через дефіцит уваги вона може неправильно розуміти вказівки та іншу інформацію, тому всі безупинно їй роблять зауваження. Через це в неї занижена самооцінка. Шукайте, за що можна похвалити. Відразу хваліть і винагороджуйте за хорошу поведінку. Будьте послідовними в питаннях дисципліни.

* Підтримуйте дитину в усьому, у чому вона сильна, особливо в спорті й позашкільних заняттях. Не допускайте, щоб уроки займали весь вільний час дитини. Гратися й рухатися для неї не менш важливо.

* Коли дитина виконує домашнє завдання, поруч не повинно бути іграшок, щоб вони не відволікали уваги.

* Пам’ятайте, що гіперактивність властива дітям із синдромом дефіциту уваги та низьким рівнем саморегуляції. Процеси збудження та гальмування «зірвані», послаблені.

* Необхідні заохочення до потрібних дій, постійна похвала за бажану поведінку. Дуже часто і батьки, і вчителі забувають чи не хочуть хвалити дитину, а використовують лише один спосіб педагогічної корекції, що на їх думку є найефективнішим, — покарання. До словесного покарання слід вдаватися дуже обережно й ніколи не використовувати фізичне.

* Для гіперактивної дитини дуже важливим фактором оздоровлення є сон та повноцінне харчування. Сон для дітей до 12 років повинен становити = 12-14 годин на добу. Денний відпочинок — обов’язковий. Якщо дитина не може заснути вдень, то бажано, щоб вона хоча б полежала в затемненій кімнаті. Це теж відпочинок для нервової системи. У дитини можуть бути проблеми через постійне недосипання, втому.

* Якщо дитина виявляє неадекватну реакцію на підняту руку (боїться, що її вдарять), це красномовно свідчить про те, що батьки поводяться з нею жорстоко. Енурез, проблеми зі сном, страх перед темною кімнатою найчастіше є наслідками неправильного поводження дорослих із гіперактивною дитиною. Дитина не винна в гіперактивності. Тому завдання батьків та педагогів допомогти їй, не принижуючи її гідності, не травмуючи психологічно.

* Погляди батьків на проблему гіперактивності дуже різні: деякі борються правильно, зміцнюючи нервову систему дитини, а інші вважають, що з віком все пройде само собою. В 30-35 років по тому стане краще, але втрачено буде основне — навчання в школі не дасть потрібних результатів, а занижена самооцінка, асоціальність накладуть страшні відбитки на психіку такої людини.

* Уже спостерігається міграція гіперактивних учнів зі школи в школу. Зміна оточення надає нервовій системі додаткового навантаження. Треба боротися з проблемою, а не тікати від неї. Стан здоров’я та поведінка дитини не покращаться від зміни оточення. А рішення батьків перевести дитину в іншу школу говорить про те, що вони вважають, ніби саме школа винна в усьому. Треба бути реалістами і розуміти, що все далеко не так. Адже батьки спостерігають за особливостями поведінки своєї дитини змалечку і знають, що і як було, і як є…

* Дитина повинна якомога менше дивитися телевізор. Відомо, що телевізор негативно впливає на нервову систему дітей. День без телевізора— і дитина більш врівноважена, спокійна.

* Навчайте дитину аналізувати, що для неї є небезпечним, які можуть бути наслідки. Не намагайтеся керувати дитиною за допомогою крику та сили.

 

Інклюзія: аутизм у школі

За сприяння Фонду допомоги дітям з синдромом аутизму.

Відкрити документ на весь екран

 

Поради батькам щодо підтримки дитини в період адаптації до школи

Безумовно, найкращим профілактичним засобом збереження психічного здоров’я в період адаптації до школи є уважне й лагідне ставлення батьків до дитини, розуміння ними її внутрішнього світу, проблем, переживань. Відомо, що не існує готових рецептів та моделей виховання, які можна просто взяти і без змін “прикласти” до своєї дитини. Але незважаючи на це, для полегшення процесу адаптації дитини до школи все ж можна дати деякі рекомендації:
 Повірте в унікальність та неповторність Вашої дитини, в те, що вона дитина неповторна, не схожа на жодну сусідську дитину і не є точною копією Вас самих. Тому не варто вимагати від дитини реалізації заданої Вами життєвої програми і досягнення поставленої Вами мети. Надайте право їй прожити життя самій.
 Дозвольте дитині бути самою собою, з своїми недоліками, слабкостями та достоїнствами. Приймайте її такою, якою вона є. Спирайтесь на сильні сторони дитини.
 Не соромтеся демонструвати дитині свою любов, дайте їй зрозуміти, що будете її любити за будь-яких обставин.
 Задля виховного впливу використовуйте частіше ласку та заохочення, ніж покарання та осудження.
 Пильнуйте, щоб Ваша любов не перетворилась на вседозволеність та бездоглядність. Установіть чіткі межі та заборони (бажано, щоб їх було небагато – лише основні) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Суворо дотримуйтесь установлених заборон і дозволів.
 Не поспішайте звертатись до покарань. Намагайтеся впливати на дитину проханнями – це найбільш ефективний спосіб. У випадку непокори необхідно переконатися, що прохання відповідає віку і можливостям дитини. Лише в цьому випадку можливо використовувати прямі інструкції, накази, що зазвичай достатньо ефективно. І лише у випадку, коли дитина демонструє відкриту непокору, батьки можуть думати про покарання, яке повинне відповідати вчинку, крім того, дитина має розуміти, за що її покарали. Важливо пам’ятатити, що фізичне покарання – тяжка за своїми наслідками міра.
Пам’ятайте:
 Покарання – це моральний замах на здоров’я дитини – фізичне і психічне.
 Не залишайте дитину без заслуженої похвали і нагороди. Ніколи не відбирайте подарованого.
 Краще не карати, ніж карати із запізненням. Запізнілі покарання нагадують дитині про минуле, не дають змоги стати іншою.
 Покараний – значить вибачений. Інцидент вичерпано – сторінку перегорнуто. Про старі гріхи – ні слова. Не заважайте починати життя спочатку!
 Хоч би що трапилось, покарання не повинно сприйматися дитиною як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження.
 Дитина не повинна боятися покарання. Найвразливіше для неї — ваше засмучення.
 Не забувайте: ключ до серця дитини лежить через гру. Саме в процесі гри Ви зможете передати їй необхідні навички, знання, поняття про життєві правила та цінності, навчитеся краще розуміти одне одного.
 Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень. Допоможіть дитині навчитися вербально висловлювати свої бажання, почуття та переживання, інтерпретувати свою поведінку та поведінку інших людей.
Прийнята в деяких родинах система залякування дітей, безумовно, заслуговує на осуд, бо стає джерелом виникнення особливого способу самозбереження – неправдивості та нещирості. Тяжкі переживання особливо негативно впливають на формування особистості дитини, легко призводять до психостенічних реакцій, імпульсивних дій та афектів.
Існує термін “шкільна фобія”, тобто страх у деяких дітей перед відвідуванням школи. Насправді часто йдеться не стільки про школу, скільки про побоювання дитини йти з дому, розлучатися з батьками. Таке трапляється, коли дитина хвороблива, тоді, як правило, вона перебуває в умовах гіперопіки з боку батьків.
Іноді зустрічаються батьки, котрі самі побоюються школи і побічно навіюють це побоювання своїм дітям, або драматизують проблеми початку навчання. Вони намагаються виконувати замість дітей їхні домашні завдання, контролюють кожну написану дитиною літеру і тим самим створюючи в неї “навчальну фобію”. У дитини виникає невпевненість у своїх силах, сумніви щодо своїх знань, виробляється звичка сподіватися на допомогу в найпростішій ситуації.
Дуже важливо піклуватись про створення для дитини ситуації з гарантованим успіхом. Можливо, це потребуватиме від батьків певної зміни вимог до дитини, але справа того варта. Потрібно чітко усвідомлювати, що успіх породжує успіх і посилює впевненість у своїх силах як у дитини, так і в батьків.
Коли дитина йде до школи, різко змінюється її спосіб життя. Якщо дитина не готова до цієї зміни, школа для неї перетворюється на пекло і малий школяр поступово набирає стільки негативних відчуттів, що навіть відмовляється йти до навчального закладу.

Поради батькам щодо профілактики конфліктів серед дітей

Незалежно від ситуації, навчання дітей уміння вирішувати конфлікти допомагає їм рости й розвивати позитивні соціальні та емоційні навички. Використання особистого досвіду – це лише один зі способів ведення переговорів і вирішення конфліктів.
Використовуйте ефективне спілкування. Неупереджена розмова з дитиною, активне вислуховування допомагають їй заспокоїтися, розібратись у своїх почуттях, з’ясувати, у чому проблема, і знайти її рішення.
Опрацьовуйте емоції й почуття дітей. Обговорюйте та аналізуйте з дітьми їхні емоції й почуття – вони гніваються, сумують, розчаровані, схвильовані, переживають почуття ніяковості чи страху?
Навчіть їх заспокоюватись і звільнятись від стримуваних емоцій. Це може бути що завгодно – від глибокого дихання та релаксації до фізичної діяльності, писання чи малювання.
З’ясуйте, чого вони хочуть. Розмова з дитиною допомагає їй заспокоїтись і почати розуміти свої власні мотиви – що вона дійсно хоче або чого потребує, чого хоче інша дитина і що вона, у свою чергу, відчуває.
Практичні поради батькам

Вивчайте практичні прийоми спілкування. Існують деякі практичні техніки, які ви можете запропонувати своїм дітям, щоби більш ефективно спілкуватись у запалі сварки або після того, як вони заспокоїлись. Разом з дітьми ви навіть можете обіграти деякі моделі поведінки.
Бути добрим – важко конфліктувати з доброю людиною.
Уникати образливих фраз – це може тільки погіршити ситуацію.
Розмовляти з опонентом про проблему відверто й чесно – так точка зору кожного буде почута.
Уважно прислухатись до інших і повторювати те, що вони сказали, – це дає можливість почути співрозмовника й виправити непорозуміння.
Використовувати займенник «я», де це можливо, – у ході обговорення за допомогою «я» забирається підтекст провини. Наприклад: «Я відчуваю себе засмученим, коли ти не граєш зі мною» замість: «Ти мене уникаєш і ніколи не граєш зі мною».
Шукайте незалежне рішення проблеми. Будемо сподіватися, що на цій стадії діти вже визначили, у чому проблема, і взялись її вирішувати. Після кількох тренувань з батьками вони навчаться робити це самостійно.
Під час пошуку рішення використовуй «мозковий штурм» – напиши розгорнутий список ідей, як вирішити конфлікт, у тій послідовності, в якій вони спадають на думку.
Будь готовим до компромісу, щоб дійти до взаємовигідного рішення. Погоджуйся з вирішенням проблеми й дотримуйся його.
Думайте про можливі наслідки своїх рішень.

Пам’ятка «Девіантна поведінка та її різновиди»

Девіантна поведінка дитини – це система вчинків чи ок­ремі вчинки, які суперечать прийнятим в суспільстві нормам і проявляються у вигляді незбалансованих психічних, процесів, неадаптованості, порушенні процесів самоактуалізації та ухи­ленні від морального й етичного контролю особистості над власною поведінкою.

Залежно від  порушення тих чи інших суспільних норм виокремлюють кілька видів девіації: делінквентна поведінка, адиктивна поведінка, наркозалежна поведінка, психопато-логічна поведінка.

Делінквентна поведінка – це сукупність протиправних вчинків людини, за які в особливо важких випадках може зас­тосовуватися покарання згідно зі статтями цивільного та кри­мінального кодексів.

До протиправних дій відносять проступки (провини), пра­вопорушення та злочини. Серед типових проступків непов­нолітніх виокремлюють лихослів’я, систематичне порушення дисципліни в школі, бійки з однолітками, бешкетування (на­приклад, жбурляння з балкону в перехожих різних предметів; дзвінки по телефону до незнайомих осіб тощо).

Адиктивна поведінка – це поведінка людини, для якої при­таманне прагнення до відходу від реальності шляхом штучної зміни свого психічного стану завдяки прийому різноманітних хімічних речовин.

Психопатологічний тип девіантної поведінки базується на психопатологічних симптомах і синдромах, які є проявами пев­них психічних розладів та захворювань. Серед найбільш типо­вих для дітей та молоді видів такої поведінки вчені виокрем­люють аутоагресивну(суїцид та самотравмування).  поведінку, дисморфоманічну поведінку, гебоїдну поведінку, дромоманію.

ВВЕДЕННЯ ПРАВИЛ

Правило має бути чітким.

 Одне й те саме правило краще повторювати дитині кілька разів.

 Правило має бути не тільки вимовлене, а й намальоване (на кухні, в дитячій тощо).

Повторюючи правило, постарайтеся, щоб воно звучало не як наказ, а як доброзичлива порада.

Правила мають бути сформульовані в позитивній формі (краще сказати: «Говори тихо», ніж: «Не кричи!»).

Обгрунтуйте для дитини, чому потрібно слідувати саме тим, а не іншим правилам.

Якщо дитина випробовує правило на міцність, провокуючи вас на крик або ляпанець, залишайтеся спокійними і твердими у виконанні правила.