ВЕРСІЯ САЙТУ ДЛЯ ЛЮДЕЙ З ВАДАМИ ЗОРУ

Плин часу

Плин часу

Пройшли десятиліття, линули роки

І час летів, не зупинивсь ні на хвилину  .

І мчать у даль зрадливі береги

Того дитинства, що було колись .

Я згадую ту тиху незабутню днину,

Коли не знав всієї гіркоти буття,

Коли я мріяв не одну годину

Та кожен день робив для себе відкриття.

Я був щасливий кожну божу мить,

В душі моїй тоді буяли почуття,

І лиш дивився у небес блакить

Для себе відкривав тоді нові життя.

 

Ішли години, мінялись дні та роки.

Життя летіло не спинялось ні на мить.

Я чув годинника страшні ті кроки,

І завжди бачив цю небес блакить.

Вже не дитина я, я вже дорослий,

Та не минає ще остання осінь.

Все чується знайомий голос стихлий

То промовляє неба просинь …

 

У рідних людях завжди бачу я надію!

В душі моїй живе лиш смуток та любов

Ніколи не спинюсь, а йду і дію, дію!

І скільки би не чув в свій адрес я відмов,

І скільки бід не було б на моїй дорозі,

Та я не зупинявся й далі йшов.

Й знову опинявсь на рідному порозі,

Де світлу долю й щастя віднайшов.

 

Любов в душі жива – це значить я не вмер

Але є смуток, тож, помру колись.

Буває, правда, так, що час завмер

І я шепчу про себе: – «Помолись!..»

 

Життя нас як стеблинки колихає,

У грудях наших іноді щемить …

Буває так, що вічність миттю пролітає,

Буває так, що вічністю є мить…

Лисиця Олександр

Коментарі